Психодіагностика - (англ. psychodiagnostics; від грец. psyche — душа + diagnosis — здатнісь розпізнавати) - розділ психології, який розробляє методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку особистості. Це наука і практика постановки психологічного заключення з метою вирішення психологічних проблем.

Термін психодіагностика виник в психіатрії і досить швидко вийшов за межі медицини. Розвиток психодіагностики в нашій країні відбувався нерівномірно. Інтенсивне поширення психодіагностики в 20-х і на початку 30-х років було призупинене через неконтрольоване, непрофесійне використання тестів. Тому, в результаті, це позначилось на відставанні, яке почало інтенсивно долатись в 70-і та 80-і роки.

Тестування - основний метод психодіагностики. Тест (від англ. -досвід, проба) - метод психодіагностики, що використовує стандартизовані відповіді і задачі (тести), які мають певну шкалу значень.

Передісторія тестів поринає в глибину століть, вона пов'язана з випробуванням різноманітних здібностей, знань, умінь та навичок. У стародавньому Вавилоні проводилось випробування випускників в школах, де готували писарів.

У стародавньому Єгипті тільки той міг стати жрецем, хто був спроможним витримати систему певних випробувань. Спочатку кандидати в жреці проходили співбесіду, під час якої вияснялись його біографічні дані, рівень освіченості; крім того оцінювалась зовнішність, вміння вести бесіду. Піфагор витримав ці випробування.

У стародавньому Китаї ще 2200 років до н.е. панувала система перевірки здібностей осіб, які бажали зайняти посади урядових чиновників (службовців).

Різноманітні конкурсні завдання влаштовувались і в середні віки у В'єтнамі. З 1370 по 1372 рр. Відбувалась переатестація усіх військових і громадських чиновників, що дозволило провести перевірку державного апарату по всій країні. В результаті В'єтнам став сильною і життєздатною феодальною державою.

У науковій літературі поняття психодіагностика було введене у 1924 р. швейцарським психологом Г. Роршахом. На сьогодні існує кілька її визначень. Ось деякі з них:

— психодіагностика - це сукупність тестів, що дозволяють «інструментально» оцінити психіку людини;

— психодіагностика - наука, яка займається проблемами розробки і постановки психологічного діагнозу;

— психодіагностика - особлива форма мислення спеціаліста, який відштовхуючись  від  відомих  закономірностей,   застосовує  їх  для аналізу індивідуальних особливостей цілісної особистості.

У співвідношенні з науковим підходом, погрібно відзначити, що в психодіагностичних процедурах кожен з параметрів, що вивчається, повинен бути теоретично обґрунтованим, мати практичне значення і бути адекватним до певної діяльності. Психодіагностичні процедури повинні мати вимірювально-дослідну направленість на отримання якісних та кількісних характеристик. Зараз психодіагностичний метод може бути реалізований у вигляді трьох різних підходів:

1) об'єктивний діагностичний підхід (на основі оцінки успішності реальної і змодельованої діяльності);

2) суб'єктивний підхід (на основі даних, які піддослідний повідомляє про себе; самооцінка; самоаналіз);

3) проективний підхід (на основі аналізу поведінки чи діяльності у певній ситуації або роботі з неструктурованим стимулом).

 

1. Діагностичні методи, які засновані на завданнях, що передбачають правильну відповідь, або завданнях відносно яких правильних відповідей не існує. До першого типу належать більшість інтелектуальних тестів, тести соціальних здібностей, деяких особистісних рис.

2. Вербальні і невербальні психодіагностичні методики. Вербальні (пам'ять, уява, система переконань в опосередкованій мовою формі). Невербальні (мовлення застосовується лише для інструкцій, саме ж виконання завдань спирається на невербальні здібності - перцептивні, моторні).

3. Основою третьої класифікації є характеристика головного методичного принципу, який закладений в основу данного прийому.

А. Об'єктивні тести (методики, в яких можлива правильна відповідь, тобто правильне виконання завдання).

Б. Стандартизовані самозвіти, в свою чергу, включають:

— тести-питальники;

— відкриті питальники, які передбачають наступний контент-аналіз;

— шкальні техніки, побудовані за принципом семантичного диференціалу;

— остуда і методики класифікації;

— індивідуально-орієнтовані техніки типу рольових репертуарних решіток.

В. Проективні техніки. Проективні тести засновані на тому, що недостатньо структурований матеріал, який виступає в якості «стимулу», при відповідній організації всього експерименту в цілому породжує процеси фантазії, уяви, в яких розкриваються ті чи інші характеристики суб'єкту.

Г. Діалогічні (інтерактивні) техніки (бесіди, інтерв'ю, діагностичні ігри).

— освіта, підвищення кваліфікації.

— профорієнтація, профпідготовка, підбір і розстановка кадрів.

— психологічні науково-практичні дослідження.

— консультативна і психотерапевтична допомога.

— психологічне консультування підприємств.

— судово-психологічна експертиза.

Тест дозволяє з наперед обумовленим ступенем ймовірності визначити актуальний рівень розвитку в людини необхідних знань, особистісних характеристик, вмінь і навичок. На відміну від інших психологічних методів дослідження, психодіагностика дозволяє отримати кількісні та якісні оцінки вимірювальних характеристик.

 

Об'єктивність - результати тестування можуть бути оцінені кількісно та якісно і зовсім не залежно від суб'єктивного підходу дослідника.

Оперативність - збір інформації у відносно короткі терміни.

Прицільність отримання інформації про певні якості особистості і поведінки, а не про людину взагалі.

Практичність - результати тестування об'єктивно визначають варіанти вибору подальшого психологічного впливу.

 

Результати тестів, як правило, дають лише актуальний зріз якості, яка вимірюється, тоді як більшість характеристик особистості і поведінки здатні динамічно змінюватись.

Обмежена галузь виміру психологічних якостей, неможливість робити цілісні висновки про людину.

Для складання більш повного «психологічного» портрету особистості чи групи необхідно застосовувати комплекс науково-обґрунтованих тестів.

Грамотне і кваліфіковане використання можливе лише за умови засвоєння психодіагностом принципів психодіагностики, наявності необхідного базового рівня психологічної підготовки, а також дотримання професійної етики психолога.

 

Професійний психологічний тест повинен відповідати наступним головним критеріям якості:

— валідність (з англ. - дійсний, маючий силу) означає, що тест годиться саме для виміру тієї якості, на яку він спрямований. Валідність тесту дає відповідь на запитання: «З якою метою застосовується тест?», «Що він вимірює?» Мірою валідності служить коефіцієнт кореляції тесту з певним критерієм;

— надійність тесту означає точність психологічних вимірів, свободу від огріхів процедури тестування і виражається: по-перше, в стійкості і стабільності результатів при повторному тестуванні, по-друге, вступені еквівалентності з іншими паралельними тестами, однаковими за формою та метою;

— науковість тесту означає його зв'язок з фундаментальними дослідженнями, його наукове обґрунтування.